Запись # 3

*читати, коли здається, що усі задовбали своєю присутністю*


Лише самотність на даху сиділа,
За звичаєм одна, мов перст,
А сніг лапатим пір'ям їй на плечі сипав,
Морозив рани, що лишив на спині хрест.
Його несла віками, не скаржившись ніколи -
Вже звичним він для неї став.
Той хрест не заважав, лиш полиски криваві
Жевріли, як бурштин серед пекельних лав.
Вона сама його собі обрала,
Свідомо, без вагань і мук.
Воліла волі і свободи, як у птАхів
І Всесвіт, щоб лише для неї був.
Та нащо Всесвіт той, коли порожньо,
Коли нема, кому захоплюватись ним?
Теперь сидить одна самотність на дахові
І поряд хрест її лежить один.
Чи вартою була здобута незалежність,
Що ні один до себе прив'язать не зміг?
Чи буде щастям вся твоя безмежність,
Коли самотність - ось твій світ?